Рівненський бігун на довгі дистанції Михайло Іверук узяв собі за правило хоча би один раз на рік дивувати спортивну громадськість області. Підопічний тренера Андрія Попеляєва не випустив без сенсації й поточний 2009 рік.

Нещодавно Михайло переміг у потужному Міжнародному марафоні Макао (Китай). Здолавши відрізок у 42 кілометри й 195 метрів за 2 години, 17 хвилин й 45 секунд, Михайло вкотре нагадав легкоатлетичній Україні, що продовжує залишатися національним топ-марафонцем. Перемога в Макао стала чи не найбільшим успіхом спортсмена. Попри те, що результат Михайла на фініші не надто вражає, перша позиція, яку він здобув в групі понад десяти сильних темношкірих марафонців, заслуговує більше ніж на просто повагу. На шість та на тринадцять секунд відповідно відстали від Михайла Іверука кенійці Міка Кіпсерем Чума та Юсіус Кібіт Мібур. Окрім цих бігунів, ще вісім бігунів поступилися рівнянину не більше, анід двома хвилинами. Михайло Іверук згадує своє фінішне набігання: «На 38-му кілометрі вирішив порахувати суперників, а їх аж дванадцятеро! Тоді й подумав, що добре було би хоча б у десятці фінішувати. Про перемогу і не мріяв, але, вочевидь, важко було усім моїм суперникам. Частина з них поступово почала відставати…»

Однак, про те, як нелегко далася перемога рівненському марафонцю знає лише він сам та Господь Бог. Секрет успіху стаєра може дещо розкрити висока швидкість, яку Михайло дивом зумів продемонструвати на фінішних – 41 та 42 кілометрах!!! дистанції. Передостанніх тисячу метрів Іверук пробіг рівно за три хвилини. На останньому ж кілометрі, коли «ноги й сили» вже далеко не ті, Михайло набігає й показує – 2.50/км. Саме висока функціональна готовність, а також терпіння, якого, на думку Михайло Іверука, не завжди вистачає темношкірим атлетам, порозставляли крапки на «і» у питанні щодо переможця. Того дня, Михайло Іверук був кращим за усіх3700 суперників, які брали участь у старті. Зазначимо, що участь Михайла Іверука у марафоні в Макао для нього вже стала традиційною. Лише з четвертої спроби рівнянин зумів підкорити найвищу сходинку п’єдесталу - у 2006 та 2007 роках Михайло обидва рази був 4, а рік тому мав «бронзу».

Перемога Іверука, як й інші його успішні старти в кросах та «на доріжці», а також тріумфальні здобуття титулу мультичемпіона України з бігу на 3000 метрів з перешкодами Вадима Слободенюка, високі результати Юрія Гичуна й Світлани Станко в марафоні, вагомі досягнення юних Мар’яни Грабовської, Дмитра Сірука й не так давні успіхи стаєрів Ольги Котовської та Анатолія Харковця – усе це красномовні докази хороших традицій й відповідно розвитку рівненської школи витривалості. Попри ряд серйозних проблем, що існують в підготовці легкоатлетів області, як не дивно, однак надзвичайно приємно, що наші стаєри продовжують радувати вболівальників та поціновувачів бігу на довгі дистанції. Змінюючи український асфальт на чужу бруківку, а радянські резинові доріжки на ультрасучасні «Мондо», все частіше від наших бігунів чути приємнощі щодо їхніх вдалих стартів не в Україні, а саме із закордону. Чи не це майбутнє нашого спорту і, зокрема, легкої атлетики?

Юра Сергієнко